Йосиф Фекете був моїм однокласником в середній школі імені Кошут Лойоша в м. Берегово. Після закінчення школи наші шляхи розійшлися і він вийшов з мого поля зору. Сьогодні живе в м. Рахів у великій родині, тому що з дружиною виховують десятьох дітей. На цей раз я розмовляв з ним про життя, про сім'ю та про дітей.
- Як довго живете в м. Рахів?
- У 2013 році ми переїхали в Рахів.
- Ви переїхали туди винятково для того, щоб стати прийомними батьками?
- Насправді ми з дружиною вже з 10 жовтня 2008 року є прийомними батькам, але хотілося розширити нашу сім'ю потребуючими дітьми.
- Звідки взялася ідея? Що спонукало вас прийняти дітей?
- Наші власні діти, Давид хотів братів і сестер. Після того як в нас розмістили двох дівчаток, Діу і Гобіцу, їхні історії надихнули нас на подальшу допомогу дітям. В цей час в нас народилася друга дитина Ребекка.
- Ваші власні діти не схильні заздрити іншим дітям, або навпаки?
- Не траплялося. Давид ні, тому що він вже великий. А в Ребекки іноді проявляється, але їй лише шість років.
- Ти говориш, що ви є прийомними батьками з 2008 року. Де ви жили до того?
- В с. Балажер, Берегівського району.
- Чи маєш Ти або твоя дружина професійну кваліфікацію у виховній галузі?
- Ні, я токар, а моя дружина має середню освіту.
- Чи маєте змогу працювати біля дітей? Я маю на увазі, чи є у вас робота?
- Виховання дітей є нашою основною роботою, насправді, це наша професія.
- Чи є у Вас такі діти, які більше не живуть з вами в одному будинку?
- Так, одна дитина. Гобіца вийшла заміж. Тепер з нами живуть двоє Деметри, Пауліна, Оксана, Лоціко, Кароліна, Дія та Марина.
- Чи підтримуєте звязок із вихованцями, які стали самостійними?
- Так. Гобіца вже півтора року заміжня і ми з нею підтримуємо тісний зв’язок. Вона регулярно відвідує нас, і ми щоденно з нею на телефонному зв’язку або через інтернет.
- Судячи по іменам ви не тільки угорським сиротам дали притулок. Чи має для вас значення національність дитини? І якщо так, то до якої міри? Я припускаю, що ви обоє добре володієте українською мовою, тому немає бути ніяких проблем, якщо одна дитина розмовляє тільки державною мовою.
- Для нас немає значення національність дітей. Ми в сімї розмовляємо угорською, тому діти, які в нас розміщені також її вивчають. Син Деметер в минулому році виграв конкурс угорської поезії в регіоні верхньої Тиси, а в цьому році став другим. Він у нас вивчив угорську мову. Крім того, ми є парафіянами римсько-католицької церкви, діти отримують католицьке виховання. В м. Рахів є угорська чотирьох класна школа, де вчаться менші діти, а старші вивчають мову в недільній школі Рахівської римо-католицької парафії. Зараз ми вивчаємо українську мову, так як в шкільні роки, за часи Радянського Союзу, офіційною державною мовою була російська. Тим не менше, у нас немає ніяких мовних проблем.
- Чи можеш трохи більше розповісти про цю програму? Хто її фінансує? Як саме діти потрапляють до вас?
- Освіта дітей фінансується державою. Компетентні органи організовують зустріч з дітьми, які потребують допомогу. Після успішного знайомства вирішуються адміністративні питання, після яких доходить черга до їх розміщення.
Сама нерухомість, тобто дитячий будинок імені св. Вікентія де Поль належить римсько-католицькій парафії м.Рахів. Ідея створення дитячого будинку сімейного типу належить настоятелю храму Микуляку Ласло, а ми зголосилися стати прийомними батьками. Нам допомагає парафія, органи міського управління 5-го округу м. Будапешт, угорська організація VONESZO (http://www.voneszoalapitvany.hu/index.php?oldal=kapcsolat.php) та підприємці.
- Думаю ви проживаєте з дітьми в досить великому будинку, в якому треба підтримувати лад. Виходячи з цього, ви зайняті 24 години на добу. Як ви з цим справляєтеся?
- Ми живемо в чотириповерховому будинку з садом, тому квартплата, безумовно, висока. Будинок опалюємо цілодобово котлом. Повсякденні завдання вирішуємо в добре скоординованій спільній роботі. Так можемо з усім справитися.
- Як проходить ваш звичайний день?
- Клопітно. Прокидання, ранкове вмивання, сніданок, підготовка до школи, дитячого садку. У той час коли дітей дома нема треба сходити на покупки, приготувати, прибрати, попіклуватися про поточні урядові справи, зайнятися садівництвом, в залежності від сезону і рубати дрова. Після школи обід, потім музична школа, гуртки, відповідні заняття та виконання домашнього завдання. Після вечері вільний час, ігри, телевізор і т.д. Потім вечірнє вмивання, молитва та сон. Не буду вдаватися до деталей стільки ми готуємо, білизни перемо чи миємо посуду.
- До якої міри контролює виховання дітей церква, а до якої держава? Чи відбуваються провірки компетентними органами?
- Дітям дуже сподобалося католицьке виховання, яке є домінуючим у їхньому вихованні. Церква, так само як і держава, піклується тільки про інтереси дітей. Перевірки відбуваються на регулярній основі.
Лендєл Янош
Karpatalja.ma